Війна в Україні, за великим рахунком, зникла з радарів більшості американців, ставши скоріше звичним заголовком, аніж чимось першорядним для середньостатистичного мешканця США. Проте американцям варто перейматися війною, не тільки тому що їхня підтримка України показує велику національну силу, а ще й тому, що вона служить уроком щодо їхньої політичної слабкості.
Не можна заперечити, що сьогодні підтримка України набрала величезних обертів, оскільки Конгрес схвалив допомогу на суму понад 13 мільярдів доларів. Та все ж початкова реакція США на російське вторгнення виявилася доволі байдужою. Впродовж перших днів війни можна було спостерігати тільки дипломатичний осуд та, начебто, беззмістовну допомогу з американського боку. Належний пакет підтримки від більшості західних країн-лідерів був доставлений на фронт тільки в середині березня, майже після трьох тижнів від початку вторгнення, на противагу прогнозованому Майклом Майклі (колишній голова Об’єднаного комітету начальників штабів) 72 годинному триванню війни. Інакше кажучи, знадобилося надто багато часу для того, аби сформувати відповідь на раніше передбачувану нокаутну битву.
Одною з причин значної затримки у постачанні допомоги була нерішучість американських політиків. Демократична партія відчайдушно намагалася змінити свій імідж у зв’язку з війною, оскільки це відіграє важливу роль в успішності партії на проміжних виборах, що відбудуться у листопаді цього року. За словами стратега демократів Стіва Шале, їхня перемога є необхідною для уникнення, так званої, «абсолютної катастрофи», котра завершилася б загальною перемогою республіканців.
Проте, якщо глянути на статистику, демократи зазнали падіння в популярності внаслідок їхнього недієвого підходу до врегулювання війни. The LA Times повідомляє, що лише 42 відсотки американців повністю підтримують створену Байденом стратегію США у налагодженні ситуації в Україні. Більше того, WSJ зазначає, що 57 відсотків американців незадоволені діяльністю президента. Це, у свою чергу, в подальшому може призвести до зменшення шансів перемоги Демократичної партії на виборах у листопаді цього року. У зв’язку зі зниженням підтримки демократів, республіканці зайняли провідні позиції по кількості голосів у Конгресі протягом останніх кількох місяців. Особливо помітним є зловживання політичною силою 31 сенатора-республіканця у Конгресі США задля збільшення популярності серед виборців через намагання зупинки постачання допомоги в Україну та одночасного заклику до збільшення подальшої військової допомоги, впровадження безпольотної зони. Вторгнення росії в Україну виступає своєрідним шляхом до успіху на виборах обох партій, хоч цього й не уникнути, політичні наслідки демонструють світу слабкість Америки.
Нам слід було діяти більш поспішно у вживанні заходів щодо захисту демократичних цінностей в час їхнього руйнування. Це і є основою частиною нашої історичної ролі у міжнародному співтоваристві: ми повині слугувати арсеналом демократії, здатним надавати допомогу будь-яким країнам, які цього жадають. І хоч комусь може бути не до вподоби таке зображення Америки, та Сполучені Штати беззаперечно вдалися до жахливо аморальної політики, нібито, для захисту демократії, хоча й була можливість створення ефективного підходу до війни відповідно до вимог уряду. Істотна військова допомога мала б бути негайно закріплена в законодавстві з майже повною двопартійною підтримкою. Та такий хід подій є можливим лише у тому випадку, якщо нація зосередиться на моральності вчинків, а не їх політичній вигоді.
Незалежно від виборів або кількості голосів, американський уряд повинен раз і назавжди змістити пріоритети з успіху у виборчій кампанії на інтереси Сполучених Штатів та свого народу. Оскільки ці два поняття міцно пов’язані, ми, як нація, очікуємо з боку наших політиків ефективних дій, котрі отримають підтримку з обох сторін. Не мало б бути трьох тижнів бездіяльності щодо ситуації в України. Політична гра, яку умовно створили в рамках повномасштабної війні викликає відразу. Навіть у “політичних реалістів”, бувають випадки, коли мораль витісняє національні інтереси або ж зливається з ними, як у ситуації війни в Україні.
І справді, ми завжди воліли бути моральною нацією, яка підтримує ідеали демократії та свободи в усьому світі. Незважаючи на те, що наша недавня історія дуже затьмарена нашою підтримкою диктатури під час холодної війни, у нас був чудовий шанс довести, що ми змінилися. Проте, маючи таку можливість, все, що ми показали світу, це те, що знову політика має перевагу над національними цінностями. росія вчинила злочин проти кожного з наших ідеалів через повне порушення суверенних прав України, тоді як ми подали лише дипломатичні скарги, а наші сенатори та конгресмени лобіювали отримання політичної влади. Наші моральні цінності ніколи не повинні бути на другому місці після політики.
Наша політична поляризація — це слабкість, від якої ми повинні самостійно позбутися. Голосувати за одну патрію задля того, аби не залишити шансу перемоги іншій видається безглуздим. Ми не можемо функціонувати як нація, якщо розглядатимемо кожну проблему як шанс придушити інший бік. Варто пам’ятати про упередження, інакше наша нація впаде через власний політичний розкол, що зростає.
